.png)
90 років історії Ліцею 21 міста Києва
З чого все починалося...
Забудова Паньківщини
Київська Паньківщина здавна жила своїм життям, складаючи окрему частину міста.
Межі району старої Паньківщини проходять приблизно між вулицями Гетьмана Павла Скоропадського і Тарасівською, вздовж схилу від Ботанічного саду імені академіка Фоміна до річки Либідь.
У 1516–1577 роках митрополичим маєтком завідували намісник київського митрополита Василь Панькович і його син Максим. Від їхнього прізвища місцевість отримала назву Паньківщина.
У той час на тутешніх річкових схилах у густих травах випасали худобу, були тут і залишки лісів, і городи, і сади.
З XVII століття митрополити проживали в Софійському монастирі, і Паньківщина перетворилася в садибне господарство цієї обителі.
У 1840-х роках після побудови по сусідству величезної будівлі Університету Святого Володимира для Паньківщини почалося абсолютно інакше життя.
Колишня заміська слобода негайно перетворилася в місцевий Латинський квартал.
Майже в кожному будинку здавалися кімнати або пропонувався щоденний так званий «стіл» для викладачів та студентів.
Тоді ж на Паньківщині з’явились вулиці Тарасівська, Паньківська та Микільсько-Ботанічна.
З 1870-х головними магістралями Паньківщини швидко стали Жилянська (названа в честь давньоруського урочища Желань) і Маріїнсько-Благовіщенська (нині Саксаганського).
Першою частиною своєї назви Маріїнсько-Благовіщенська вулиця була зобов'язана заснованій тут Маріїнській громаді сестер милосердя.
Пізніше для громади звели прекрасний будинок-палац, що зберігся до наших днів.
Друга частина назви Маріїнсько-Благовіщенської вулиці була пов'язана з Благовіщенським собором.
Оскільки поблизу цього району з одного боку розташувався вокзал, а з іншого — Хрещатик, ця територія остаточно стала центром міста.
На рубежі XIX – XX століть Паньківщина стає фешенебельним районом, повним магазинів і прибуткових будинків.
Благовіщенська церква
Однією із найбільших святинь Паньківщини була Благовіщенська церква.
Збудована у 1885-1887 році на вулиці Жандармській (Саксаганського) у неовізантійському стилі, церква вважалася однією із найяскравіших сакральних пам’яток у творчому доробку видатного київського архітектора Володимира Ніколаєва.
За свідченням краєзнавців, ідея побудови церкви в цьому районі виникла в місцевих жителів ще 1876 року.
Однак збір коштів просувався дуже повільно: за десять років парафіянам вдалося зібрати 18 тисяч карбованців, що було недостатньо для початку будівництва.
До благодійної справи долучився тодішній міський голова Іван Толлі, пожертвувавши одразу на спорудження святині одразу 75 тисяч, з яких 50 тисяч мали піти на зведення власне церкви, 10 тисяч – на церковні речі, а 15 тисяч — на зведення двокласної церковнопарафіяльної школи на 50 учнів.
При храмі діяло Благовіщенське парафіяльне братство, яке надавало допомогу вдовам, сиротам та безпритульним особам похилого віку.
При церкві діяла школа-майстерня для дівчат, де навчали рукоділлю.
Серед відомих парафіян було чимало представників київської інтелігенції, які тривалий час проживали поблизу: Михайло Грушевський, Михайло Старицький, Олена Пчілка, Леся Українка, Микола Лисенко, Володимир Антонович, Борис Грінченко, Фотій Красицький, Володимир Перетц, Євген Чикаленко та інші.
21 січня 1904 року в церкві одружилися львівський художник Іван Труш та Аріадна Драгоманова — донька історика Михайла Драгоманова.
У 1909 у храмі відспівували батька Лесі Українки-Петра Косача, а за декілька років — Миколу Лисенка.
У 1916 році в Благовіщенській церкві хрестив свого сина Олексія професор Київської консерваторії Григорій Беклемішев.
За спогадами тогочасних киян, церква залишалася важливим громадським центром вулиці.
На місці духовного храму – постав храм науки
Починаючи з 20-х років ХХ ст., виникають умови, за яких збільшується потреба у великій кількості освічених людей.
Політика держави спрямовує свої зусилля на масове будівництво шкіл у Києві.
Початок цього процесу припадає саме на 1935 рік.
Зведення нашого навчального закладу відбувається у перший рік цієї кампанії.
Архітектором, автором типового проєкту стає Емануїл Коднер.
Будівництво приміщення школи розпочалось у березні 1935 року.
Первісний план передбачав зведення закладу позаду від Благовіщенської церкви, що свідчило про відсутність початкового наміру зносити храм.
Однак, до плану будівництва невдовзі було внесено значні корективи через невідповідність ґрунтів на запланованій ділянці.
Зрештою, для прискорення процесу, у період 25–29 квітня 1935 року святиню було підірвано.
Приміщення ліцею зводили вже зі значним відставанням від графіку.
Всупереч прогнозам, завершення робіт відбулось 15 серпня, а введення в експлуатацію – 27 серпня.
З вересня школярі розпочали навчання.
Будівництво ліцею було кращим результатом будівництва за 1935 рік, адже приміщення зведено за рекордні 87 днів.
Ліцей у другій половині ХХ століття
У роки Другої світової війни в приміщенні школи був госпіталь.
У 1943 році школа №21 першою відновила роботу в Києві.
У 1950-х – 1960-х роках в школі активно впроваджувалася ідея політехнічного та трудового навчання.
До 1953 року були окремі чоловічі класи.
У 1967 році в школі було відкрито Музей партизанської слави.
Школярі брали активну участь у зборі матеріалів, що стосувалися історії партизанського руху під час Другої світової війни.
Ця діяльність формувала унікальний імідж школи.
З 1976 р. школу очолювала Макіна Наталія Леонідівна.
У 1978 році був відкритий перший спеціалізований клас з хокею в місті Києві разом з хокейної школою «Сокіл».
У подальшому в середній школі № 21 понад двадцять років відкривались спеціалізовані класи з хокею.
Багато випускників хокейних класів стали гравцями основного складу команди «Сокіл» та інших світових команд.
З 1998 року школа розпочала співпрацю з хокейною школою «Крижинка».
Майбутні зірки хокею наполегливо тренувалися і здобували перемоги на льоду, а в нашій школі були створені умови для їх навчання і зростання.
У 1980-1990 налагоджуються міжнародні зв’язки у рамках Фестивалів дружби 21-х шкіл.
Київ, Таллінн, Тбілісі, Кишинів, Баку, Вільнюс, Єреван, Вільнюс - такий маршрут учнів у 80-90-х роках у грандіозному дійстві національних культур та традицій, що об’єднанні цифрою 21.
Мета - створення середовища для всебічного розвитку особистості, підтримка обдарованої молоді, виховання поваги до національних цінностей і традицій, організація цікавого та змістовного відпочинку учнівської молоді, створення простору для спілкування, обміну досвідом та налагодження контактів між підлітками з різних регіонів.
Ці фестивалі стали платформою для розвитку інноваційної освіти, поштовхом у створенні умов для набуття необхідних умінь та реалізації власних ідей у школах чи громадах.
Фестивалі учнівської молоді 21 шкіл стали не просто розважальними заходами, а важливим інструментом освіти, виховання та розвитку молодого покоління.
У грудні 2022 року в Ліцеї №21 міста Києва започатковано проєкт "Розкажи про Україну: партнерство ХХІ шкіл".
Це відновлення традицій, які сьогодні ми реалізовуємо як локальний проєкт.
Школа № 21 співпрацювала із загальноосвітньою школою Іршавського району Закарпатської області.
З 1991 року на базі КПІ та середньої загальноосвітньої школи № 21 Старокиївського району м. Києва були створені експериментальні класи інженерно-фізичного профілю з поглибленим вивченням англійської мови, які в 1999 році відокремились в ліцей «Інтелект».
Ліцей 2000-х – це час традицій, творчості та нових можливостей!
Важливою подією стала реорганізація закладу в 2010 році в Ліцей податкової та рекламної справи №21 міста Києва.
Завдяки партнерству з Державним податковим університетом наші учні отримали можливість поринути у світ економіки, фінансової грамотності, підприємництва та податкової культури ще під час навчання.
З 2006 року заклад очолювала Бабка Ірина Петрівна.
Однією з особливо яскравих сторінок життя ліцею стала щорічна участь учнів у конкурсі-фестивалі «Київський вальс».
2016 року учні нашого ліцею під керівництвом Тетяни Тракалюк здобули Гран-прі, підтвердивши свій талант, наполегливість і високий рівень творчої майстерності.
Серед багатьох традицій, що формували атмосферу ліцейського життя у двохтисячних роках, особливе місце займає Свято гостинності – подія, яка щороку об’єднувала учнів, учителів і батьків навколо українських звичаїв, творчості та родинного тепла.
Це свято стало справжнім символом відкритості, єдності та поваги до культурної спадщини.
Кожен клас із натхненням готував власну презентацію у традиційному українському стилі.
Учні демонстрували автентичні костюми, декорували свої локації рушниками й вишивками, відтворювали обряди та звичаї з різних куточків України, коридорами та класами звучали народні пісні, лунали вірші, оживали давні танці – усе це створювало атмосферу великої української родини.
Не менш важливою частиною свята була кулінарна традиція.
Діти разом із батьками готували національні страви: вареники, борщ, пироги, деруни та інші смаколики, якими щиро частували гостей.
Свято гостинності стало не просто подією, а можливістю для кожного учня відчути себе носієм української культури, навчитися працювати в команді та з гордістю презентувати свої традиції іншим.
У 2008 році в ліцеї створено історичний музей-архів «Нескорені», присвячений жертвам нацистських концтаборів з акцентом на долі дітей-в'язнів.
З 2018 року директором ліцею була Пономарьова Ольга Юріївна.
Розпочалась трансформація закладу в Ліцей (заклад ІІ -ІІ ступенів).
2019 рік. Рік випробувань і подолання викликів пандемії COVID-19.
З 2021 року ліцей є осередком дистанційного навчання в місті Києві.
